Персона — це образ себе. Питання ідентичності: ким я навчилася бути.
Тінь — це зміст. Усе, що виявилося “не можна бути”, “не можна хотіти”, “не можна відчувати”, живе там.
Захист — це операція. Той механізм, через який психіка технічно здійснює і підтримує обидва попередні процеси.
Як захист змінюється, коли за ним стоїть травма
Захист, який повторюється систематично, перестає бути відповіддю тільки на конкретну загрозу і починає існувати майже постійно — як форма життя у світі.
Як захисти тримають Персону
Персона сама по собі не тримається. Її тримають захисти. І в кожної Персони може бути свій захисний репертуар.
Персона “я хороша людина”
Частіше тримається на реактивному утворенні. Там, де всередині є злість, роздратування, агресія, заздрість, бажання відштовхнути або не дати, психіка організовує зверху інше — надмірну доброта, якесь гіперболізоване захоплення розуміння, терплячість, поступливість, моральну “хорошість”.
Персона “я сильна, я сама”
Тримається на запереченні потреби, на запереченні вразливості, іноді на жорсткому контролі. Такій людині може здаватися, що вона просто незалежна, просто не любить просити, просто звикла розраховувати на себе. Але частіше там небезпека: потребувати, довіряти: проявляти слабкість.
Персона “я розумна, я все поясню”
Тримається на інтелектуалізації або ізоляції афекту. Думки є, аналіз є, красиві формулювання є, розуміння є — а прямий контакт із переживанням весь час відкладається.
Персона “я з усім впораюся, все має бути правильно”
Часто тримається на раціоналізації, на контролі, на дуже високій внутрішній вимозі до себе. Помилка переживається не просто як помилка, а як щось значно більше: сором, загроза образу себе, втрата права на повагу.
Як захист пов’язаний із Тінню
Захист одночасно:
- підтримує Персону;
- виштовхує матеріал у Тінь;
- не дає одному шару психіки зустрітися з іншим напряму.
Тінь утримується цілком конкретними захистами. Найчастіше тут добре видно витіснення — коли неприйнятний матеріал не входить у свідомий образ себе, і проєкцію — коли те, що психіка не допускає як своє, людина починає дуже заряджено бачити в інших. Саме тому тінь так часто відкривається через непропорційне роздратування, жорстке моральне засудження або дивне відчуття, що “в інших це жахливо”, хоча власний слід цього людина в собі не помічає.
Парадокс захисту
Захист рятує від нестерпного афекту і одночасно не дає людині підійти до того, від чого він її захищає - старий процес не завершується і психіка продовжує жити за правилами, які були написані тоді, і застосовує їх тут, де реальна ситуація вже давно інша.
2 рівні захистів
Его-синтонний
Захист злився з образом себе настільки, що сприймається як природна властивість.
“Я просто така — не скаржуся.”
“Я раціональна, так влаштована.”
“Я звик усе сам.”
“Я не з тих, хто просить.”
“Я просто не люблю слабкість.”
Его-дистонний
Між людиною і звичним захистом з’являється щілина.
“Розумію, що можна попросити — але не можу.”
“Бачу, що тут заважаю сама собі.”
“Мені вже важко так жити — але інакше не виходить.”
“Я ніби хочу по-іншому, але весь час повертаюся в те саме.”
Для терапевта
Важливо пам'ятати і про власні захисти, відслідковувати де:
- починаємо пояснювати замість відчувати;
- дистанціюємося замість бути в контакті;
- професійно пояснюємо замість відчути, що відбувається;
- починаємо надмірно працювати, думати, інтерпретувати, рятувати, щоб самим не зіткнутися з чимось важким.