Що таке розщеплення і навіщо воно психіці
Розщеплення — це спроба психіки витримати важкість несумісного.
Це базовий механізм, до якого психіка звертається тоді, коли не може витримати складність.
Розщеплення — це коли психіка не тримає несумісне разом.
Дисоціація — це коли частина досвіду стає менш зв’язаною з рештою психіки: з пам’яттю, з відчуттям себе, з тілом, з усвідомленням.
Розщеплення розводить несумісне, а асоціація від’єднує нестерпне від цілісного переживання себе. Тому в травмі частина досвіду не зникає, а ніби починає жити окремо.
Розщеплюється цілий вузол досвіду:
- афект;
- тілесний стан;
- переживання себе; п
- переживання іншого;
- захисний імпульс;
- потреба;
- значення того, що сталося.
Травматичний досвід не інтегрується в звичайну оповідну, усвідомлену пам’ять і часто зберігається як імпліцитна, тобто неявна, процедурна, тілесно-афективна пам’ять.
Частина психіки — це відносно стабільна внутрішня позиція, яка:
- несе певний афект;
- має свій образ себе;
- свій образ іншого;
- свої очікування;
- свої способи захисту;
- свою типову реакцію.
Травмована частина і адаптивна частина
Травмована частина - це та внутрішня позиція, у якій:
- залишився нестерпний афект;
- живе той самий стан;
- зберігається той висновок про себе, який дитина колись зробила;
- і час для цієї частини ніби не пішов далі.
Поруч будується адаптивна частина, яка:
- не дає провалюватися в старий афект;
- намагається не допустити повторення;
- бере на себе виживання;
- робить вигляд, що “все нормально”;
- контролює; не потребує;
- не довіряє; усе тягне сама;
- або, навпаки, весь час шукає правильний спосіб заслужити контакт.
На прикладі з покинутістю це може виглядати так:
травмована частина:
“я сам, мене залишають, мені страшно, я не витримаю”;
адаптивна частина:
“мені ніхто не потрібен”, “краще не прив’язуватися”,
“я саморадна людина”, “не проси, не чекай, не вір ”.
Що це означає для терапії
Задача терапевта:
- побачити, що саме колись не змогло бути витримане разом;
- допомогти психіці поступово знову зв’язати те, що колись довелося розвести;
- дати словам, афекту, тілу і значенню знову зібратися в більш цілісний досвід;
- не воювати з адаптивною частиною, а зрозуміти, від чого саме вона рятує.
Кожна частина колись справді мала сенс. Питання тільки в тому, чи потрібен цей спосіб виживання зараз.
Підсумки уроку
- Розщеплення — це спроба психіки розвести несумісне. Коли досвід неможливо витримати цілісно, психіка не інтегрує його, а розводить по різних внутрішніх лініях.
- У травмі поруч можуть працювати і розщеплення, і дисоціативне роз’єднання досвіду: одне допомагає не тримати несумісне разом, інше — не бути в прямому контакті з нестерпним.
- Травматичний досвід часто не стає повністю доступним оповідній пам’яті, а зберігається як імпліцитна, процедурна, тілесно-афективна пам’ять. Саме тому людина може жити з цим у реакціях, станах і захистах, але не “пам’ятати це головою”.
- Частини психіки — відносно стабільні внутрішні позиції, які організовуються навколо неінтегрованого досвіду.
- Травмована частина не живе теперішнім віком і теперішнім контекстом. Вона організована тим віком, тим афектом і тим станом, у якому досвід колись обірвався.
- Адаптивна частина несе виживання: не відчувати, не потребувати, контролювати, тікати, підлаштовуватися, тягнути все на собі.